Весна (Київ)
2010.03.18 / 12:07
Поливаю своє дерево.
Шукаю у кроні гілку,
Давно необачно зрізану.
Що ж я про неї знала?
Про тих людей, яких називали ми
Гальмонутими,
Повільними,
Неповороткими,
Морозними,
Із серцем,
Огорнутим в холод снігів.
Про землю їхню,
Куди писали ми в табори...
Поливаю своє дерево,
І діти мені дивуються.
Єдина опора – долоньки маленькі,
Показую їм:
Є місце на цій кроні,
Де два деревцятка, діти,
З'єдналися в гілці одній.
– А де тута гілка?
– У тата і мами!
– А ми тут нічого не бачимо!
– Якщо ви, діти, захочете, вона проросте...
І перший погладив деревце,
І другий до нього притиснувся,
А третій – цілунком стер слід від ножа.
Поливаємо з дітьми дерево –
І пробилася гілка на схід
Всі відгуки
Великоруси вірять, що паскудство життя — це те випробування, яке вони мають пройти, це щось кармінне, а тому природне. Карма — це не індійське, а питомо великоруське філософське поняття. І, йдучи по гвіздках, як індійські йоги, цей народ здобуває себе. «І думаєш серед усієї цієї пишноти: Спасибі, Боже, за науку, спасибі за випробування» (С.8). Зрештою, «у великоруса щодня апокаліпсис. Він до цього звик» (С. 49). Такі цитати приходять на пам'ять Дмитру Дроздовському, який міркував над перекладом книжки Віктора Єрофєєва "Енциклопедія російської (великоруської) душі". Автор перекладу - В. Шкляр. 
"Однією з улюблених «казкових книжок» мого дитинства була «Адальмінина перлина» – збірка казок фінського письменника Захаріуса Топеліуса, переказаних (як з’ясувала вже дорослою) українською мовою зі шведської Ольгою Сенюк. Цю книжку з чудовими малюнками Софії Карасси-Корбут видала «Веселка» ще у далекому 1966 році", - пише Юлія Джугастрянська на сайті Літакцент. І от тепер - нове видання легендарного Топеліуса, у Львові. 
У Львові презентували український переклад книжки “Історія Фінляндії” професора Гельсинського університету Ґенріка Мейнандера, який написав її шведською мовою. Автор прекрасного перекладу - Наталія Іваничук, яка вже брала участь у подібній презентації у Києві. Однак не тільки за це видання наш читач має бути вдячним перекладачці, а й за знайомство з іншими цікавими іменами скандинавської літератури, вказує Львівська газета в інтерв'ю з пані Іваничук. 
Колишній в’язень ГУЛАГу, краєзнавець Анатолій Смілінгіс продовжує пошуки поховань загиблих у сталінських концтаборах на території Республіки Комі. Протягом кількох десятиліть він подорожує місцями «лагпунктів». За ці роки ним та його дружиною Людмилою Корольовою виявлені десятки місць масових поховань розстріляних і померлих від хвороб в’язнів. Але найцікавіша знахідка - таборовий аеропорт. Для союзних Сталіну нацистських "спеців". 
Комі вчена, кандидат філологічних наук Валентина Лімерова зробила офіційну заяву на засіданні руху «Комі войтир»: одна з державних мов Республіки Комі перебуває на межі катастрофи. В умовах, коли офіційна влада фактично сприяє витісненню комі мови на маргінеси життя, Лімерова пропонує апелювати безпосередньо до людей - «не танцювати під дудку» тих батьків, які відмовляються від вивчення дітьми комі мови - на користь інших дисциплін середньої школи РФ. Аналітики скептичні: це не змінить ситуацію на краще. 
У Фінляндії перевидана унікальна праця етнографа Самулі Паулахар’ю «На кольських землях» («Kolttain mailta. Kansatieteellisiä kuvauksia Kuolan Lapista»), яка побачила світ ще 1921 року. Вона вважається фундаментальним етнографічним дослідженням про культуру Кольської Саамії – так званої Мурманської області Російської Федерації. Книжка була перевидана «Союзом фінської літератури» - через 88 років від дня її першого видання. Життя і творчість Паулагар’ю досліджує доктор наук Пекка Лааксонен. 
Метод «мовного занурення» - це звичайна для Європи форма навчання мови національних меншин у дитячих садках, школах. Наприклад, у Фінляндії вона застосовується на саамських територіях, де дорослі будь-що хочуть передати дітям рідну мову. Тепер метод «мовного занурення» пішов у Республіку Карелія, що в Російській Федерації. Мета схожа – зберегти рідну мову спілкування у колонізованому середовищі. І не просто зберегти, а передати навички вільного мовлення та етнічного комфорту. Річ вельми актуальна не лише для фінів у Карелії, але й українців у Криму чи Донбасі. 
Старі слова і вислови карельської мови, які поширені у Російській Федерації, можна тепер шукати у мережі. В Інтернеті працює відповідний словник, до якого включені базові діялекти карельської мови, що мають літературну норму. Це лівві, люді та північно-карельський діялекти. Велетенську й скрупульозну роботу здійснила фінський фахівець Марья Туурікка. У Фінляндії вбачають у карельському словниковому матеріялі прекрасний ресурс для розвитку фінської літературної мови. 
Візит Московського патріарха Кирила в Україну на інавгурацію нового президента Януковича, відомого свого показною набожністю, не обійшовся без політичної пропаганди. Зводилася до уже чергової спроби "примазатися" до українського історичного спадку, вказує політолог Олександр Палій. Ключ до такої поведінки - фіно-угорське питання, і навіть глибше - мерянське. Саме мерянський народ свідчить: Київ - слов'янський, Москва - фіно-угорська.
Цієї неділі, 21 лютого, в світі відзначатимуть Міжнародний день рідної мови, мета якого - підтримувати мовне і культурне різноманіття. Така потреба стає дедалі гострішою, адже з 6,5 тисяч мов, які існують у світі, половина може зникнути до кінця цього століття, передає "Німецька хвиля". 
Усе почалося, щойно нас «визволили» в 1939 році. Визволили нас, по суті, без війни. Принаймні так здавалося мені, п’ятикласникові Дружкопільської школи на Волині. Але вже тоді підозрілим було те, що більшовики весь час когось визволяють. Звісно, я наслухався від старших, які знали, що більшовики «визволяють», а потім вивозять до Сибіру, пише публіцист Євген Сверстюк у статті, присвяченій 70-річчю закінчення Фінсько-Совєцької війни 1939-40 років. 
На глуху північ, у ліси, на далекий архіпелаг у Білому морі тягне багатьох. Не тільки задля того, щоб пройтися на лижах по пухкому й товстому снігу, по дзвінкій кризі на тлі рідкісних пейзажів. Тут, на Великому Соловецькому острові, підіймається над водами монастир-фортеця. Це місце, пов’язане з багатьма духовними подвигами і стражданнями, – Соловки. Оригінальну зимову подорож на цей архіпелаг запропонував журнал "Український Тиждень". 
Після Помаранчевої революції більшість організацій українців Російської Федерації пережили клінічну смерть. Ні, вони не померли, але "з-під крапельниці" встали дещо іншими, ніж до осені 2004 року. Московська влада, вперше відчувши масштаб загрози реетнізації десятків мільйонів українців, взялася за них "по серйозному". У Республіці Комі, де більше ста тисяч "записних" українців, результат прийшов тільки зараз, на Різдво 2010 року. Потенційні бандерівці і мазепинці хвацько танцювали пародію на гопак, жартували про сало. Справа ледь не дійшла до галушок і вимазування в сметані. Сиктивкарський люд був у захваті. 
Світ побачила ґрунтовна робота, яка давно має попит у колах зброярів. Це перша оригінальна історія "ножа–фінки", добре відомого і в Україні. Щоправда, в роботі небагато говориться про ніж як про зброю. Адже протягом віків "фінка" служила передусім знаряддям праці, за допомогою якої фіни поралися коло повсякденних справ. Детальніше про це дослідження автор книги - Ансі Русовуорі. Його інтерв'ю підготувала державна телерадіокомпанія Фінляндії ЮЛЕ. 
"Якщо спитати у людей: яких скандинавських письменників вони знають, то, можна битися об заклад, що більше половини відповідей співпадуть. Данія – Ганс Хрістіан Андерсен, Норвегія – Ґенріх Ібсен, Швеція – Астред Ліндгрен, Фінляндія – Туве Янсен". Так бідкається один із знаних публіцистів у середовищі українських ґотів Sergey Sez. І пропонує свіжу альтернативу - Арто Паасилінна, в українському перекладі Юрія Зуба. 
